Що таке парапроктит?

Парапроктит – це запальний процес інфекційного характеру, який охоплює жирову клітковину в області прямої кишки та анального каналу. Розвивається внаслідок різноманітних хвороботворних збудників за умови, якщо в цій ділянці є травми, мікротріщини та інші пошкодження слизової оболонки. Пошкодження можуть виникати з різних причин, але саме вони усувають захисний бар’єр, який запобігає проникненню бактерій у м’які тканини.

Цей діагноз доволі розповсюджений у проктологічній практиці. Зазвичай він зустрічається у чоловіків середнього віку, спричиняє значний дискомфорт і може призвести до серйозних наслідків зі здоров’ям. Інколи зустрічається у дітей і пов’язаний з аномаліями залоз прямої кишки.

Особливості, симптоми та види захворювання

Серед основних проявів патології відзначають появу набряку, біль і відчуття розпирання в області заднього проходу, підвищення температури тіла та загальне нездужання. Ці симптоми можуть швидко розвиватися, а загальна картина доповнюється наступними ознаками: частішають позиви до дефекації, а сам процес завдає багато дискомфорту; відчувається сильний біль внизу живота – спостерігається у випадку прогресування захворювання; з заднього проходу виділяється гній – можливо при певних формах хвороби.

Часто парапроктит розвивається внаслідок травм або на фоні інших проктологічних захворювань. Є низка інших супутніх факторів, які сприяють утворенню патології, наприклад, слабкий імунітет, неправильне харчування, розлади дефекації (регулярні закрепи та діарея), інфекції травного тракту, погана гігієна, стрес, малорухомий спосіб життя або навпаки надмірні фізичні навантаження, цукровий діабет або інші системні хвороби.

Залежно від активності запального процесу парапроктит буває гострим або хронічним. Розрізняють також типи патології відповідно до її локалізації, але загалом прийнята класифікація має наступний вигляд:

• підшкірний парапроктит – характеризується стрімким розвитком з яскравим проявом симптоматики, але швидко реагує на лікування;
• підслизовий – протікає в легкій формі, часто самостійно розкривається в просвіт прямої кишки;
• сіднично-прямокишковий (ішіоректальний) – доволі швидко прогресує, відрізняється яскравими проявами симптомів, але на першому плані з’являються ознаки інтоксикації: підвищена температура тіла, загальна млявість і апатія, потім цю картину доповнює біль і дискомфорт у задньому проході;
• тазово-прямокишковий (пельвіоректальний) – може розвиватися від 1-3 тижнів до кількох місяців і локалізується під м’язами заднього проходу. В процесі спостерігається підвищена температура, озноб, головний біль, болі в суглобах і промежині з іррадіацією в матку, поперек і сечовий міхур. Через незрозумілу клінічну картину пацієнти дуже часто плутають діагноз з іншими захворюваннями та помилково звертаються не до тих лікарів.

Небезпека хвороби полягає в тому, що вона доволі швидко прогресує і без належного лікування зростає ризик розвитку абсцесу. Найгірший сценарій – коли патологія призводить до некрозу, спричиняючи сильну інтоксикацію та зараження крові.

Інший розвиток подій – коли парапроктит розкривається самостійно. В такому випадку життю пацієнта нічого не загрожує, але зростає ризик перетікання хвороби в хронічну форму, яка набагато гірше реагує на лікування та псує якість життя. Якщо протягом тривалого часу не звертати увагу на симптоми, то доведеться зіштовхнутися з серйозними ускладненнями: нетриманням калових мас, деформацією прямої кишки та анального каналу чи навіть злоякісною пухлиною.

Діагностика та лікування парапроктиту

Під час обстеження лікар-проктолог збирає анамнез, проводить візуальний огляд і пальпацію ректальної ділянки. Для того, щоб підтвердити діагноз можуть призначатися додаткові методи дослідження, серед яких:

• лабораторні: загальний аналіз сечі, загальний і біохімічний аналіз крові, зокрема для визначення рівня глюкози;
• бактеріологічні: за наявності гнійників береться зразок, який дозволить визначити тип збудника та його чутливість до певного виду терапії;
• інструментальні: проведення УЗД періанальної зони, КТ і МРТ, аноскопії для дослідження слизової оболонки, а також колоноскопії для вивчення стану товстого кишківника.

Усі перераховані заходи дозволять визначити характер і ступінь розвитку патології, необхідні для розробки оптимальної схеми лікування. Що стосується безпосередньої терапії, то процес проходить комплексно з застосуванням хірургічних і консервативних методик.

На жаль, лікування парапроктиту неможливе без операційного втручання. Абсцес передбачає обов’язкове проведення розтину для того, щоб позбутися гною, очистити та промити порожнину. В складних випадках хірург проводить відновлення цілісності органів малого таза. Після операції пацієнту обов’язково призначають курс антибіотиків і протизапальних препаратів.

Реабілітація та профілактика парапроктиту

Після оперативного втручання пацієнт спостерігається в стаціонарі протягом кількох днів. Для полегшення болю виписують анальгетики, а для того, щоб відновлення пройшло швидко та без ускладнень, необхідно виконувати рекомендації лікаря: дотримуватися схеми медикаментозного лікування, слідкувати за особистою гігієною, скоригувати звичний раціон – утриматися від гострих, кислих і солоних страв, швидких вуглеводів, газованих і алкогольних напоїв.

У деяких випадках пацієнтам призначають фізіотерапію, щоб пришвидшити процес відновлення. Мова про магнітолазерну та лазерну терапію для поліпшення мікроциркуляції крові та обміну речовин.

Швидкість загоєння парапроктиту після розтину залежить від форми та важкості запалення, але загалом цей процес займає від 5 до 10 днів. Для того, щоб не опинитися на хірургічному столі, проктологи рекомендують зміцнювати імунітет, своєчасно лікувати проктологічні хвороби та проводити профілактичні огляди.